Знайомтесь! Нові надходження

Деталі

Категорія: Актуально

Хіти: 998

Литовченко Т. Орлі, син Орлика: Історико-пригодницький роман. – Харків: Фоліо, 2010. — 282 с. — (Серія: Історія України в романах).

Ім’я гетьмана Пилипа Орлика загальновідоме: сподвижник Івана Мазепи, спадкоємець його слави, автор «Пактів й конституцій законів та вольностей Війська Запорозького»… Набагато менше сучасні українці знають про його сина Григорія Орлика, який був відомим політичним і військовим діячем доби французького короля Людовіка XV, видатним дипломатом й організатором розгалуженої розвідувальної мережі, а також щирим адептом ідеї відновлення козацької держави на українських теренах.Життя Григора Орлі (саме під таким іменем гетьманич увійшов до світової історії) було сповнене небезпечних пригод, з яких він завжди виходивз честю.

   «Орлі, син Орлика», роман з історичного «козацького» циклу київського письменника Тимура Литовченка, став лауреатом Всеукраїнського конкурсу романів, кіносценаріїв, п’єс і пісенної лірики про кохання «Коронація слова». Захоплююча розповідь про карколомні і цікаві пригоди Орлика, тобто Орлі, тобто графа де Лазіскі, з яких він завше виходив з честю.

     Той, хто знає історію, відразу помітить, де мали місце художні домисли автора, але вони настільки майстерно вплетені в канву тексту, що сприймаються єдиною захоплюючою історією.

Курков А. Львівська гастроль Джимі Хендрікса: Роман. - Харків: Фоліо, 2012. - 442 с.

  Андрій Курков — журналіст, письменник-сценарист (за його сценаріями знято 18 документальних і художніх фільмів), автор понад двох десятків книг. Його твори перекладені 34 мовами, в тому числі англійською, німецькою, французькою, голландською, іспанською, японською, турецькою та ін. Курков — один із двох письменників пострадянського простору, чиї книжки потрапили в топ-десятку європейських бестселерів. Недарма він визнаний в Європі сучасним російськомовним письменником № 1.

   «У житті найцікавіше — це життя», — сказав одного разу письменник, звертаючись до своїх читачів. І його новий роман «Львівська гастроль Джимі Хендрікса», де переплітаються дійсність і вигадка, де немає межі між реальністю і сюрреалізмом, яскраве тому підтвердження. Над сухопутним Львовом літають чайки, і в місті часом пахне морем. Колишні хіпі в компанії з екс-капітаном КДБ збираються на Личаківському цвинтарі біля могили... американського рок-співака і гітариста Джимі Хендрікса. А по стародавніх вулицях міста носиться ночами старенька іномарка з людьми, жадаючими вилікуватися...

Лузіна Л. Київські відьми. Меч і Хрест. – Х. : Фоліо, 2012. – 431 с.

     До епатажної письменниці Лади Лузіної ставляться по-різному. Якщо вимовити вголос це ім’я, найчастіше можна почути верески захоплених фанаток або презирливе пирхання апологетів «високохудожньої» літератури. І перші, й другі у чомусь мають рацію. Проте ті, хто звик робити суто інтелектуальну препарацію текстам, чомусь все менше замислюються: а що ж насправді потрібно середньостатистичному читачеві, як змусити його купувати книги українського автора (нехай і російськомовного) й не заглядати у бік донцових-марініних?.. Можна стверджувати: Лузіна знайшла відповідь на ці запитання. Адже її книги користуються популярністю. Не без епатажних піар-акцій з боку письменниці, звісно. Проте факти говорять самі за себе. Лада Лузіна (Владислава Кучерова) сьогодні одна з найпопулярніших письменниць, чиї книги розходяться тисячними тиражами. Лише з серії «Київські відьми» продано понад 150 тисяч примірників. За рейтингом журналу «Фокус» авторка «Відьом» є однією з найуспішніших письменників України.

     Роман «Київські Відьми. Меч і хрест» вийшов російською ще 2005-го. Минулого року видавництво «Фоліо» видало український варіант. В основі сюжету – історія трьох дівчат, які контрастно відрізняються зовнішністю, характерами, світоглядом. Сором’язлива студентка Марійка Ковальова, співачка-тусовщиця Дарина Чуб і сувора бізнесвумен Катерина Дображанська випадково отримують силу померлої відьми Килини. І тепер вони ніби й відьми, а ніби й… не зовсім. Вони – Києвиці. І хоча у святі́ місця їм тепер зась, вони все-таки захищають Київ від зла, і від… сатанистів-маніяків також. Утім, як можна протистояти нечисті, якщо проникнути в Лавру й воскресити з мощів преподобного Іллю (відомого як Ілля Муромець) неможливо? А вогняний змій от-от звільниться з кирилівських підземель… Як можна літати на мітлі, яка тре між ніг? Як виглядає закоханий сатанист? Як жилося у Києві Васнецову? І хто був справжнім демоном для Врубеля?

     Роман Лади Лузіної не тільки про це. Її герої живуть на межі – між минулим і сучасністю, добром та злом, жартами й істериками. І вони практично не відпускають читача. «Київські відьми. Меч і хрест» – перша книга з циклу романів в стилі міського фентезі. Вже є продовження історії, щоправда поки російською.

     І наостанок. Що найбільше імпонує в книгах Лади Лузіної – це непідробна любов і захоплення Києвом. Авторка закохує читача у своє Місто. Вона всотала у свої тексти десятки історичних фактів, легенд і міфів. І подає їх цікаво, нерідко у власній інтерпретації. Тож не дивно, що її читачі часто ходять в екскурсії по згаданих у її романах місцях.

Сняданко Н. Амаркорд. – Харків: Фоліо, 2011.

На полицях книгарень з'явилася нова збірка творів української письменниці і перекладачки Наталки Сняданко "Амаркорд". Це збірка романів у новій авторській редакціі, а також неопублікований раніше в Україні есей.

"Амаркорд" - один із найзнаменитіших фільмів, знятих італійським режисером Федеріко Фелліні. Картина багато в чому автобіографічна, заснована на спогадах Фелліні про власне дитинство. Місце дії - провінційне італійське містечко. Фільм Фелліні не має чітко вираженого сюжету. Скоріше це калейдоскоп епізодів - часом ліричних, часом комічних, а то й непристойних. Письменниця вибрала цю назву не випадково. Її збірка - це також калейдоскоп переосмислених автобіографічних історій. "За умовами цієї серії у видавництві, назва до збірки має бути відомою цитатою. Не обов'язково з літератури, - говорить про нову книгу письменниця Наталка Сняданко. - Вибрала назву "Амаркорд" - бо думаю, що настрій цього фільму мені пасує. У моїй збірці також багато історій з власного дитинства, з повсякденного життя. Це українські історії".

До збірки увійшли - "Колекція пристрастей, або Пригоди молодої українки", "Чебрець у молоці", "Агатангел" (друга назва - "Синдром стерильності"), оповідання "Уривки з ненаписаного сценарію до багатосерійного фільму про кохання". А також новий есей "Шальки" проти Апокаліпсису". "Раніше цей текст публікувався лише німецькою у одному з часописів. Власне есей - це експериментальна "швейцарська історія". Один серйозний швейцарський журнал вирішив опублікувати есей про Німеччину, але щоб його написав не німець і не швейцарець, а хтось зовні - той, хто орієнтується в цьому. Мені запропонували проїхатися кількома містами Німеччини і написати подорожній есей", - пояснює письменниця.

Памук О. Мене називають Червоний. – Харків: Фоліо, 2007.

       Орхан Ферит Памук – турецький письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури 2006 року, професор Колумбійського університету. 2006 письменнику була присуджена Нобелівська премія з літератури з формулюванням: автору, «який у пошуках меланхолійної душі рідного міста знайшов нові символи для зіткнення і переплетення культур».

      Творчість Орхама Памука – це одне з найяскравіших явищ в турецькій літературі, його часто називають турецьким Умберто Еко. Книги Памука завжди відрізняються чудовим сюжетом, його оригінальною подачею, історичністю та чудовим авторським стилем. В книзі розповідається про середньовічну Туреччину. Захоплюючі подробиці про життя в тієї доби, розповідь очима багатьох героїв та глибока історичність і психологічність – книга феномен, шедевр для любителів інтелектуальних книг.

      Роман «Мене називають Червоний» автор назвав своїм «найколоритнішим і найоптимістичнішим твором». Історичній детектив переносить читача у середньовічний Стамбул, куди після дванадцятилітніх мандрів повертається Кара і де він знаходить своє втрачене кохання. Незадовго до його повернення красуня Шекюре стежить у шпарину за найталановитішими малярами султана, що ночами навідуються до її батька, роблячи ілюстрації до якоїсь таємничої книжки. Але що це за книжка і що в ній зображено? Культури змінюються чи перетинаються? Як щезає традиційний світ? На ці питання намагається знайти відповідь Орхан Памук.

Роздобудько І. Перейти темряву. — Харків: Фоліо, 2010

       Ірен Роздобудько – одна з найвідоміших українських письменниць, авторка популярних книг «Пастка для жар-птиці», «Ґудзик», «Амулет Паскаля», «Все, що я хотіла сьогодні»… «Перейти темряву» – нове творіння письменниці, трилер про маніяка та його невинних юних жертв…

        Він не кат – він дослідник, і він дуже хоче знати, що відчувають ці прекрасні метелики з відірваними крильцями… Потішні, вони кумедно повзають та звиваються, намагаються злетіти і не розуміють, чому не виходить… На 154 сторінках захопливого роману – долі десятків тисяч українок, що їх продали у рабство за кордон та змусили працювати повіями. І не всі повертаються з неволі, бо лиш одиницям вдається …перейти темряву.

Завгородній Ю. Задовгий день „Ч". Зона поза часом : роман / Ю. Завгородній. - Львів : Кальварія, 2012. - 176 с.

     Даний твір висвітлює трагічні події Чорнобильської аварії, яку увесь світ визнав найбільшою катастрофою XX століття. Прозова книга відомого поета Юрія Завгороднього, хоча і творилася деякою мірою за спогадами його власного перебування серед активних учасників післяаварійної роботи в Чорнобильській зоні, але з погляду минувших років автор значно віддалився від тодішніх реалій, від реальних осіб та подій. Автор звертається до читачів, аби вони сприйняли цю річ як цілковиті художні фантазії лауреата кількох суто літературних премій і саме за поетичну творчість. Роздуми над загальнолюдськими проблемами виглядають візіями зболеної пам'яті українського поета, який не створює цілісного епічного полотна, а намагається змалювати давні події через окремі фрагменти доль двох звичайних людей, які з різних причин опинилися в „зоні поза часом", що виступає тут тільки тлом подій одного задовгого дня. Автор запевняє, що обидва головні персонажі цієї книжки, як і всі допоміжні діючі особи, не мають реальних прототипів.

    Це роман про національну трагедію українського народу, яка прирекла на страждання мільйони людей, породила тривогу за майбутні покоління. Цей твір по праву можна назвати даниною пам'яті і шани тим, хто пожертвував собою в ті трагічні дні, заслонивши світ від небаченого лиха, ризикував своїм здоров'ям заради спасіння людства від жахливої планетарної біди.

Кузьмін, Г. Ю. Билиці та вигадки нашого футболу [Текст] / Г. Ю. Кузьмін. - Х. : Будинок друку, 2012. - 314 с.

    Автор книги - заслужений журналіст України Георгій Кузьмін, якому пощастило спілкуватися не з однією збірною футбольних знаменитостей, бути свідком безлічі матчів, турнірів, дивовижних подій на футбольному полі і за його лаштунками.

     Зацікавившись ще в юнацькі роки історією «матчу смерті», будучі палким футбольним вболівальником, Г.Кузьмін пов'язав своє життя зі спортивною журналістикою. Він — репортер, що полюбляє експромти. Грав у футобол з Віталієм Хмельницьким та актором Ігорем Костолевським, підіймався на Емпайр Стейтс Білдінг з фігуристкою Іриною Родніною, випробовував на мюнхенському аеродромі нову модель BMW з Олександром Зайцевим, співав у кліпі з Лолітою. Першим викликав на сповідь про життя колишнього офіцера вермахта, видавця німецького журналу «Кіккер» Карла-Хайнца Хайманна. Останнім з українських журналістів мав розмову з Валерієм Лобановським трагічною весною 2002-го.

    Георгій Кузьмін пропрацював на ниві журналістики від кур'єра і до шеф-редактора газети. А потім став писати книги — одна цікавіша за іншу: про «матч смерті», про талановитих, але призабутих земляків-киян, про історію улюбленого «Динамо»… Після книг "Бум навколо м'яча" і "Динамо Київ-60" (у співавторстві з Дмитром Александренко) майже два десятиліття у Георгія Юхимовича Кузьміна пішло на те, щоб розповісти про всі "Билиці та вигадки нашого футболу".

Франзен Д. Свобода: Роман. – Харків: Фоліо, 2012

      Історія героїв «Свободи» відображає досвід цілого покоління, яке пережило 11 вересня, вторгнення в Ірак, економічну кризу і вибрало президентом Барака Обаму. В романі Джонатан Франзен розмірковує про те, чи можлива свобода вибору, чи знаємо ми, до чого прагнемо, коли хочемо свободи, і про те, як легко ми жертвуємо близькими заради її примари. Попередній роман Франзена "Поправки" (2001), здобув Національну книжкову премію США, поставив письменника в один ряд з класиками американської літератури і приніс йому світове визнання. "Свобода" такий же критичний і мудрий погляд на сім'ю у сучасній Америці. Але якщо в "Поправках" конфлікт поколінь так і залишається невирішеним, новий роман - це історія про дітей, які перемогли батьків, але не стали від цього більш щасливими.

       Домогосподарка вибирає поміж чоловіком, з яким прожила понад двадцять щасливих років, і другом юності, рок-музикантом. В процесі вибору руйнуються стосунки з дітьми. Здавалося б, сюжет для традиційного любовного роману або сімейної саги. Однак історія сім'ї – лише лабораторія, де Джонатан Франзен вивчає шляхи варіації особистої свободи американців і Америки. На американській фактурі Франзен реабілітує метод класичного реалізму, здавалося б міцно витіснений на задвірки літератури модернізмом та постмодернізмом. У відповідності з цим сюжети, почуття і вчинки персонажів обов'язково виявляються соціально детермінованими, і головний герой романів Джонатана Франзена – саме американське суспільство, яке з його суперечностями часто потрапляє у глухий кут, збентежене терактами 11 вересня, війною в Іраці, але все-таки продовжує розвиватися.

Умберто Еко. Таємниче полум’я цариці Лоани. – Харків: Фоліо, 2012.

      Умберто Еко відомий сучасний письменник, вчений-медієвіст, семіотик, фахівець з масової культури, автор інтелектуального бестселера «Ім'я троянди. «Таємниче полум’я цариці Лоани» можна назвати романом про пам’ять, історію та культуру. Його сюжет короткий, але місткий. Успішний, маститий букініст Ямбо приходить до тями після інсульту. Він утратив майже всю особисту пам’ять – не пригадує рідних, себе самого, не може згадати подій минулого, йому нелегко відновити навіть елементарні побутові звички на зразок чищення зубів. Натомість, чудово пам’ятає та цитує цілі кілометри та гігабайти художніх творів (особливо – текстів, у яких фігурує туман), знає безліч хрестоматійних і маловідомих фактів з історії культури. Інакше кажучи, особисто безпам’ятна та безпорадна людина залишається «ходячою енциклопедією». За підтримки рідних Ямбо починає «розкопувати» інформацію про себе, приїздить у будинок свого дитинства, слухає музику, яка супроводжувала його в минулому, переглядає дитячі книжки, комікси, журнали, викликає в себе асоціації, спогади, емоції, що повинні воскресити пам’ять. Цей наполегливий пошук перетворюється на справжній культурологічний детектив. Уривки історичної інформації, літератури й музики, мас-культури різних епох, стилів і духу перемішуються, вступають у дивовижну, заворожуючу взаємодію. Ось герой переглядає зразки фашистської пропаганди та намагається відгадати, чи симпатизвував він фашистському режиму в дитинстві, коли мусив таку симпатію щонайменш удавати. А ось (стає зрозуміло, чому Ямбо так активно цитує літературні твори «туманної тематики»!) він дізнається, що чи не все свідоме життя колекціонував тексти, так чи сяк присвячені туману. Справді, з часом персональна історія героя «Таємничого полум’я» все більш прояснюється, але відкриття, як і годиться детективу, стають усе драматичнішими… Важливий і цікавий елемент роману – ілюстрації до нього; не випадково тут є підзаголовок «ілюстрований роман». Ці ілюстрації супроводжують «пошуки втраченого часу», їх узято з тих чи інших видань, які наново читав Ямбо. Тут теж поєднання всього з усім: символічних гравюр XVІІ ст. із підлітковими коміксами про порятунок світу та зображеннями юних бадьорих фашистів середини вже ХХ ст.

      Поза соковитою мозаїкою культурних контекстів у «Таємничому полум’ї цариці Лоани» є й філософічний план роману. Передусім — це роздуми про сутність людської особистої та культурної («паперової») пам’яті. Умберто Еко ненав’язливо аналізує кілька теорій, котрі пояснюють її різновиди та функціонування. Пам’ять також порівнюється, «паралелізується» з безсмертям, із такою собі всезагальною бібліотекою. А водночас, рух пам’яттю постає ніби рухом колами. Або рухом історією в зворотному напрямку – не випадково Ямбо побоюється повторити долю Бенджаміна Баттона, літературного героя, який народився старим, потім усе молодшав, аж поки помер зовсім малюком. Цікаві також співвідношення переповненості, складної, часом хаотичної структури пам’яті з еклектичними особливостями постмодерної культури, на які дуже виразно натякає Еко. Отож, перед нами безсумнівно знакова книжка початку ХХІ ст. Її поява українською – не подія, а необхідність. І прочитати її має кожен небайдужий до сучасної літератури.